Говоримо про воду

30.03.2008

 Усі хвороби від води

Здавалося б вода – це проста хімічна сполука водню та кисню. Але, як відомо, без неї немає життя. Сама людина складається на чотири п'ятих з води: новонароджені – на 95%, старі люди – на 60%. Від нестачі води в організмі у людини погіршується кровообіг, знижується життєва активність і з'являється ще цілий букет хвороб.

Нормально, коли людина втрачає два-три літри води. Ці запаси мають відновлюватися. В ідеалі, разом з їжею ми отримуємо 50%, іншу половину – за допомогою рідини. Тож за приблизними підрахунками, протягом свого життя людина випиває майже 75 тонн води. І тільки можна собі уявити, скільки мікроелементів, органічних речовин, але з ними й усіляких домішок, потрапляє в організм! Разом з якісною джерельною водою ми п'ємо річкові та підземні забруднені води, з очисткою яких не здатні впоратися жодні очисні споруди в Україні, тож хлоровану воду проганяють іржавими трубами. І так щодня. Деякі вчені наполягають: вода вбирає негативний енергетичний потенціал навколишнього середовища й тому перетворюється в субстанцію, перенасичену несприятливою для людини інформацією, та стає причиною багатьох недуг – від зашлакованих кровоносних судин до порушень функцій головного мозку.

Відомо, що вода може не тільки зцілити від багатьох захворювань і зміцнити здоров'я, а й стати їх причиною. Ще французький мікробіолог та хімік Луї Пастер стверджував: «Людина випиває 90% своїх хвороб». Сьогодні на 60% земної поверхні або немає прісної води, або вона у великому дефіциті. Тому майже 500 мільйонів людей страждають від хвороб, викликаних нестачею або поганою якістю питної води. Саме вода – одна з причин зростання захворюваності й в Україні. Водне «сміття» залишається в нашому організмі: осідає в суглобах, судинах, блокує мембрани клітин всіх органів і тканин організму, не дозволяючи їм нормально функціонувати. Вода причетна до виникнення у людей виразки шлунка, холециститів, хвороб органів дихання, стенокардії, інфарктів міокарда. Час від часу реєструються випадки захворювання на черевний тиф, вірусний гепатит А, дизентерію, сальмонельоз – усе це також переносить вода.

 При втраті 2% води у людини з'являється спрага, 10% – галюцинації, більш ніж 12% – настає смерть

 «Всесвітня організація охорони здоров'я говорить: 80% проблем зі здоров'ям залежить від якості води, – зауважує Михайло Курик, директор Українського інституту екології людини. – Вода має відповідати якості внутрішньоклітинної води людини – бути дуже високої якості. Природна вода саме така. Вона підтримує кровоносну систему, допомагає організму звільнятися від шлаків, налагоджувати роботу нирок, печінки, підшлункової залози».

Якщо взяти звичайний чайник, яким ми користуємося щодня, і зазирнути всередину – побачимо страшенний накип. Таке саме, стверджують вчені, у нас на органах. Людський організм – це також величезний чайник. Те, що маємо на стінках чайника, ми маємо й на стінках судин, у нирках, печінці.

Так, у містах щодня люди п'ють воду з крана (фільтровану чи ні), бутильовану (столову мінеральну), бюветну, у селах – вживають переважно з криниць.

Але насправді мало хто замислюється, що у кожному ковтку будь-якої води криється небезпека. Чому нікому сьогодні не прийде в голову пити воду з Дніпра? Але ще сто років тому ніхто б і не здивувався такій пропозиції. Не виключено, що колись ми так само не зможемо пити будь-яку неочищену воду.

«Якість питної води – основа здоров'я людини, – переконана Тетяна Тимочко, перший заступник голови Всеукраїнської екологічної ліги. – Хоча насправді пряму залежність в Україні важко пояснити. Але є факти. Колись у законі про навколишнє середовище було написано про "негативні впливи на довкілля та здоров'я населення". Потім із цього закону викинули все, що стосується здоров'я. Так на законодавчому рівні було перервано зв'язок між станом довкілля та здоров'ям людини. В Україні жодна державна установа не має даних, які корелюються між станом здоров'я та станом навколишнього середовища. Тим паче, що на рівні Міністерства охорони здоров'я таких досліджень не проводять».

 Водний дефіцит

Отже, в Україні дві третини населення вживають воду з акваторії Дніпра, ту воду, яка навіть після очистки не відповідає жодним європейським стандартам.

«У Європі поступово відмовлялися від використання води з природних водойм, створювалися водосховища, що наповнювалися талою та ґрунтовою водою, та водоохоронні зони, – продовжує Тетяна Тимочко. – Але якщо в Україні вчинити так само, постає питання: звідки ж тоді брати воду? Перше, що спадає на думку, – з підземних джерел, яких в Україні достатньо. Але підземні води в значній мірі забруднені від техногенних родовищ, сміттєзвалищ, хімічних речовин, що знаходяться на поверхні. Друге – цінні підземні води часто використовуються не за призначенням, а за технічними потребами. І ось приклад. У Павлограді Дніпропетровської області існує величезне об'єднання "Павлоградвугілля", на території якого є свердловини з чистою водою. Коли ці шахти були в державній власності, свердловини були законсервовані, їх не відкрили навіть у 1986 році після Чорнобильської катастрофи, розуміючи: цінні води – величезний стратегічний ресурс держави. Коли ж "Павлоградвугілля" у 2004 році було приватизоване, то в користуванні об'єднання лишилися ці свердловини. І керівництво, аби не платити за воду, яка йде водогоном Дніпро-Західний Донбас, вирішило качати підземні води для технічних потреб шахт. Уявіть собі такий рівень використання стратегічних ідеально чистих підземних вод! І подібні ситуації є у багатьох регіонах України, у тому числі й у Києві. Зокрема, у столиці частину підземних вод використовуємо через бювети для споживання, а частину -підприємства, на території яких знаходяться свердловини, аби зменшити обсяг води, яку вони купують і за яку треба платити». Виявилось, з одного боку, ми переймаємося питанням поганої якості води, а з іншого – підземні джерела, які є стратегічним об'єктом, – власність всього українського народу, і навіть не цього покоління, а наступних, – сьогодні зовсім не захищені. Тому що законодавство, яке нібито має захищати, є недостатнім для того, аби насправді накласти мораторій на використання підземних вод для технічних потреб. Так, за законом це ніби заборонено, але жодних механізмів реалізації положення немає.

«Інше питання у розумінні поганої якості питної води – промислове водокористування. Тут у нас повний хаос, бо насправді ми використовуємо в три-чотири, а в деяких галузях у шість разів більше води, ніж у інших країнах, – хапається за голову представниця Всеукраїнської екологічної ліги. -Жодне підприємство України не має повного, замкненого циклу водокористування. Це дорогі технології. Значно дешевше брати воду з річки. Металургійні підприємства забирають її з Дніпра, а повертають температурою на один-два градуси вище природної. Це призводить до біологічного забруднення – цвітіння води. Також кількість недостатньо очищених стоків невпинно збільшується, а держава не заохочує підприємства до збереження води, її очищення. У Франції й сьогодні діє закон Наполеона III. Він стосується водокористування: "Ти маєш брати воду лише нижче за течією від того місця, куди ти її скидаєш". І нікому не приходить в голову скасувати його тільки тому, що тоді була імперія, а зараз республіка. Окрім того, в Європі діє ще два принципи. Перший: платить той, хто забруднює. Другий: платить природокористувач. Ми ж не маємо адекватної ціни – заводи платять за водокористування порівняно з прибутками мізерні гроші. Як тільки в 2006 році трохи підвищилась плата за користування водою – на більшості підприємств зменшилось водоспоживання. Але ніхто ж не покращив очистку, а викиди стали більш концентрованими. У Європі ти можеш скидати взагалі без очистки свої забруднені води, але плата за це буде такою високою, що треба буде просто закрити підприємство. Тому в багатьох країнах світу підприємству навіть на думку не спадає не очищати стоки -через трубу вийдуть всі його прибутки».

До речі, якість питної води, зокрема в Києві, напряму залежить від очистки стоків. Нещодавно був черговий скандал зі станцією аерації в Києві, Сьогодні населення столиці збільшується, а станція залишається такою, якою вона була в 1980-х роках. І що відбувається з водою потім можна тільки уявити, адже в нашу каналізацію потрапляють не тільки комунальні стоки, а й промислові. Згадати хоча б всі фірми, що використовують токсичні речовини, автозаправки, кафе, маленькі виробництва. Ніхто їх не контролює. А станція аерації не готова до такого хімічного складу комунальних стоків. І все це переноситься в Дніпро, а потім знову-таки попадає в наші крани. Проте якщо б ми ідеально очищали комунальні стоки і враз дніпрові води стали б чистими, то, пройшовши наші біологічно забруднені, механічно пошкоджені водопровідні труби, вона знову попаде в квартири абсолютно забрудненою.

 Крапля хлору в діжці води

Сьогодні в кранах ми маємо воду далеку від будь-яких цивілізованих стандартів. В Україні поки що діють ті, що розроблені дуже давно.

«Нині використовуються технології річкової водопідготовки, запропоновані ще в 1950-1960 роках, – говорить В'ячеслав Прокопов, завідувач лабораторії гігієни водопостачання та охорони водоймищ Інституту гігієни та медичної екології імені О. М. Марзєєва. – Вони застарілі й не справляються з сьогоднішньою якістю води у поверхневих водоймах. На той час, коли їх пропонували, техногенна складова води була майже на рівні гігієнічних нормативів. Зараз у місцях водозабору концентрація техногенних хімічних речовин іноді перевищує допустимі гігієнічні норми, а технології не розраховані на їх знищення. Крім старих технологій, у нас діє й контроль за старими стандартами – лише 28 показників якості. При цьому в Україні вже майже введені «Державні санітарні правила та норми», відповідно до яких якість води треба визначати вже за 56 показниками. Незважаючи на те, що ці правила були розроблені десять років тому, зареєстровані в Мін'юсті, у повному обсязі не набули чинності. І лише тому, що досі не можна впровадити ті технології, які забезпечували б належну якість води».

Тож, за словами науковця, згідно з державними нормами вода у Києві на фоні інших міст України – добра. Інша річ – стандарт, на підставі якого В'ячеслав Прокопов це стверджує, – недосконалий: «Я завжди повторюю: ми п'ємо воду негарантованої якості. Тобто вона добра стосовно лише тих 28 показників».

Відомо, в Україні з інфекціями борються за допомогою хлору (на відміну від, скажімо, країн Європи, де впроваджують практику очистки озоном, йодом, іонами срібла або ж ультрафіолетовим опромінюванням, ультразвуком, гамма-випромінюванням, і що є для України лише примарним майбутнім). Але під час застосування вітчизняних традиційних способів очистки мало хто задумується, що хлор вкорочує життя не тільки бактеріям, але й людям. Так, він дійсно знищує небезпечні мікроби. Але деякі експерти наполягають: хлорування води провокує утворення досить небезпечних сполук – навіть діоксинів, особливо небезпечних отрут. Це нібито відбувається при кип'ятінні хлорованої води, коли хлор поєднується з органічними речовинами. І саме це причина багатьох захворювань – онкологічних, серцевих, ендокринної системи, послаблення імунітету. До того ж, через добу в кип'яченій воді тільки збільшується рівень бактерій. Проте з історією про діо-ксини не згодні в Інституті гігієни та медичної екології: «У воді не має умов, аби там формувалися діоксини, проте у нас немає й технологій, аби виявляти цю отруту».

Але попри те, утворюються у воді ді-оксини чи ні, окремі спеціалісти забороняють вживати таку воду безпосередньо з крана. Зокрема, Тетяна Тимочко зазначає, науково доведено, що хлорорганічні сполуки при кип'ятінні впливають на формування ракових клітин.

«Вода питна за Держстандартом не передбачає наявність залишкового хлору у воді, яка йде з водопровідних станцій у мережі. На виході зі станції у воді є активний хлор (0,3-05 міліграма на літр), а у самій мережі його може й не бути. Хоча, як правило, хлор намагаються тримати й у мережі, тому що вона в нас досить стара. А якщо з вашого крана буде йти вода з хлором – ви це відчуєте й пити її не будете», -заспокоює завводною лабороторією.

Постає питання: що ж робити з хлорованою водою, якщо її не можна пити. Перш за все, треба спробувати відстоювати -хлор випаровується за добу. Принаймні В'ячеслав Прокопов так і робить, мовляв, «киянам ще пощастило: в інших містах норми хлору перевищуються до чотирьох разів, але навіть ті дози забезпечують захист від бактерій, але не від вірусів. Цим і пояснюється поява, наприклад, вірусного гепатиту А».

За даними Науково-дослідного центру незалежних експертиз «ТЕСТ», у водопровідній воді Донецька, Харкова, Львова перевищені норми не по хлоридам, а по жорсткості. Це обумовлено наявністю у воді кальцію і магнію. І хоча вони є у будь-якій природній воді (від кальцію залежить правильне формування кісткової тканини, зсідання крові, а магній важливий для нервової системи, сприяє зниженню холестерину в крові), надлишок кальцію, скажімо, призводить до серцево-судинної патології, а сполуки магнію надають воді гіркого присмаку, – при великих концентраціях токсично діють на організм.

 Чи є альтернатива?

Водопровідну воду можна фільтрувати. За даними центру незалежних експертиз, вид фільтруючого елемента (іонообмінна смола, активоване вугілля тощо) визначає якість очищеної води. Коли вода проходить через нього, речовини, які містяться у воді, можуть вступати з цими елементами у реакцію. У результаті – зростає вміст одних елементів і повне очищення від інших. Наприклад, іонообмінна смола може працювати активно: жорсткість знижується, а зміст натрію та калію збільшується. Добре, якщо у водопровідній воді показник «натрій плюс калій» низький, а якщо ні... В ідеалі, перш ніж купувати фільтр, треба зробити аналіз води й відповідно до цього підбирати картридж.

«Під час використання побутових фільтрів потрібно чітко дотримуватись інструкцій. Якщо вчасно не змінювати картриджі, то можна отримувати воду ще гіршої якості, ніж з водопроводу», – переконаний В'ячеслав Прокопов. До того ж, наша вода дуже швидко вбиває фільтр будь-якої потужності. І людина стає заручником купівлі все нових і нових фільтрів.

Ще один варіант – бутильована вода. Хоча об'єми споживання такої води в Україні дуже далекі від європейських (се-редньостатистичний італієць випиває щороку більше 135 літрів фасованої води, француз – понад ПО, німець – близько 100, а українець лише ЗО літрів). Але в Україні, знову-таки за даними центру незалежних експертиз «ТЕСТ», заводи контролюють якість води, тому й проблем з показниками в них практично немає. Кожна марка відрізняється від іншої лише великим або меншим вмістом певних елементів. У цілому ж експерти вважають нашу країну мало не найбагатшою скарбницею мінеральних вод.

Але є й інший бік медалі – велика кількість підробок фасованої води. Трапляється, що речовину, набрану з крана, продають як природну воду.

 Найчистішу воду п'ють жителі західних областей України, а найбруднішу – в Запоріжжі та на Дніпропетровщині

«Зі столовою водою – природною і покращеної якості – в Україні велика проблема. У Законі України "Про питну воду та питне водопостачання" введене поняття "фасована вода". А також дозволено фасувати не тільки воду з глибинних джерел, але й водопровідну після додаткового очищення. А така штучна або підготовлена вода ніякого відношення до природних мінеральних вод не має. Сьогодні у нас є багато невеликих цехів, які використовують саме водопровідну воду для продажу. І я, головний водний спеціаліст Міністерства охорони здоров'я, не зміг добитися, аби цей неприпустимий пункт вилучили з закону. Що ж відбувається? Ця доочистка не вилучає усіх домішок, які є в поверхневих водах, а значить вода й не відповідає тим жорстким вимогам, які МОЗ України не затверджує майже три роки, – за 54 показниками. Тож виробник працює так: розробив собі умови, трохи кращі ніж державні стандарти, підігнав під них якість своєї води, і все – готово. І ніхто не має права заборонити продавати таку воду – теоретично вона безпечна. Свавілля може зупинити лише державний документ. І якщо його затвердять, то з ринку моментально підуть 60% бутильованої води».

Отже, на глибоке переконання експертів, усе-таки краще довіряти відомим маркам, які мають давню традицію та історію. Особливо для приготування їжі, а надто для дітей. Не треба штучно збагачувати воду, адже є води з різним хімічним складом, просто необхідно ретельно підбирати ЇЇ для потреб організму.

Українці сьогодні входять у число світових лідерів з видобутку мінеральних вод. У нас понад 500 джерел. Більшість з них – у Карпатах. Серед основних родовищ: Миргородське, Полянське, Мор-шинське, Збручанське, Трускавецьке, Звенигородське, Луганське, Синяцьке, Куяльник, Феодосійське, Євпаторійське тощо. Понад 80 мінеральних джерел використовуються на майже 50 курортах. Також зростає промисловий розлив мінеральних вод: у середині 1980-х років було близько п'ятдесяти найменувань, сьогодні в реєстрі мінеральних вод понад 650, а розливають майже 300.

Альтернативою водопровідній воді може бути колодязна чи бюветна. Раніше вважали, що напитися доброї чистої води можна в селі. Але, на переконання спеціалістів, зараз із сільською місцевістю серйозні проблеми: забруднення підземних вод через нераціональне ведення сільського господарства (хімічними речовинами, склад яких не визначений) та несанкціоновані сміттєзвалища з купами пластику, медичних препаратів, косметичних та мийних засобів. І все це «добро» потрапляє в підземні води, а потім з'являється у бабусиних колодязях.

Кияни користуються водою з бюветів. Та знову-таки є декілька «але». Головне -це старі труби, якими біжить вода, вони потребують заміни або серйозної реконструкції. Також вона потребує кип'ятіння, аби знищити існуючі там бактерії. Окрім того, воду з бювета не можна зберігати тривалий час у домашніх умовах, аби попередити стрімкий розвиток все тих же бактерій. Згідно з дослідженнями центру «ТЕСТ», для бюветів характерна нестабільність показників якості. Наприклад, на момент проведення досліджень, було відмічено перевищення норми за жорсткістю та мінералізацією у Дніпропетровську, перевищення норми й по залізу – у Києві. Але треба зазначити: мікробіологічне середовище в бюветах міняється зі зміною температури (тепло сприяє розмноженню мікроорганізмів).

От і виходить, що в Україні ніхто не може гарантувати якість будь-якої питної води: ні держава, ні виробники, ні сама природа.

 Вода має пам’ять

Деякі вчені пов'язують небезпеку води з безліччю впливів на неї. Вона ніби вловлює настрої людини. Свій початок це припущення бере в далекому минулому: чомусь раніше не запрошували випити разом чаю людину, яка тебе ненавидить.

Вода – носій інформації, запам'ятовує все, що відбувається навкруги. Цілком імовірно, що цим можна пояснити вплив на людину джерел із різною «запрограмованою» водою. Існують же джерела, воду з яких наділили чудодійними властивостями.

Японський доктор Маса-ру Емото показав світу фотографії заморожених кристалів води. Виявилось, що вода миттєво реагує на думки та слова навіть на далекій відстані. Досліди Емото полягали у фотографуванні відмінностей між кристалами води після прикріплення ярликів із різними словами до однакових пляшок із водою, програвання їм різної музики, спрямування на пляшки позитивних і негативних думок. У результаті вчений зробив сенсаційне відкриття – вода має життя, пам'ять і розумові здібності. На фотографіях можна побачити, як вода яскраво реагує на зовнішні впливи. їй не подобаються телевізор і комп'ютер, а ось зображення дельфінів – радує.

За цією теорією, у водопровідних трубах вода позбавлена сонячного світла, кисню та контакту з землею. Вона збирає негативну інформацію й втрачає силу настільки, що для організму вона не стає допомогою, а навпаки – навантаженням.

Разом з тим, Емото пояснює, як можна зберігати та покращувати якість водних ресурсів: «Якщо ми виявимо до води свою любов і вдячність, вона стане красивішою й чистішою. Думаю, якщо кожна людина на Землі зможе так робити, то нам не потрібна буде ніяка хімічна обробка чи якесь інше очищення. Вода – це дзеркало наших сердець».

Ще один факт: дія молитви на воду. Не має значення, якою мовою, вголос чи про себе промовляти її, від молитви структура води змінюється. Те, що вода має пам'ять, доводять і деякі наші вчені. Наприклад, Михайло Курик, директор Українського інституту екології людини.

«Зараз ми проводимо одну роботу, -розповідає він. – До нас звернулася комерційна фірма зі скаргами, що напроти їхнього офіса розташована антена мобільного зв'язку, яка впливає на їхню роботу. Вони запитали, чи можемо ми це довести? Ми запропонували купити дві пляшки певної води – доброї, структурованої. Одну пляшку поставити напроти станції, іншу -в кімнаті, де антену не видно. Потім вони принесли цю воду нам, а ми зі стопроцентною точністю визначили, яка пляшка "бачила" цю антену, а яка ні. Постає питання, якщо вода негативно сприйняла це випромінювання, то людина хіба ні? На моє глибоке переконання, вода реагує на будь-які зовнішні поля, в тому числі на голос людини, навіть її емоції».

 Тетяна Тимочко, перший заступник голови Всеукраїнської екологічної ліги

Наші експерти дійшли висновку: державний менеджмент в питаннях водокористування сьогодні неефективний. Усі забули, що вода – ключове завдання екологічної політики держави. Сьогодні є значні проблеми з постачанням питної води. Весь світ це знає. Брак питної води – це серйозна залежність і загроза національній безпеці. Україна ж не належить до водозабезпечених країн. До того ж, наша питна вода не відповідала б європейським стандартам, навіть якби їх ввели. Треба було б тоді констатувати, що все населення України вживає неякісну воду. Ми сьогодні вже маємо залежність газову й нафтову, але невдовзі буде й водна. Адже її запаси – стратегічні, невідновні. А ми знаємо приклади, коли історія країн мінялась, втрачалася незалежність внаслідок відсутності води. Раніше на випадок надзвичайних ситуацій у нас були розвідані води та законсервовані. У незалежній Україні ефективний державний контроль за станом цих вод не здійснюється. Тож на випадок чого, у нас немає запасів, аби забезпечити населення якісною питною водою. І в цьому винна приватизація, а також корумпованість місцевих влад. На мою думку, держава має нести відповідальність. По-перше, треба розробити програму «Питна вода», аби можна було забезпечити дитячі установи та лікарні якісною питною водою. І це має бути за державні кошти. По-друге, потрібна реформа всієї системи управління водогосподарством. По-третє, треба перейти на басейновий принцип управління водними ресурсами, тобто створити спеціальну раду, яка б контролювала всю річку, а не окрему ділянку в області. Тоді гроші йтимуть на річку, а не на обласний Держводгосп. Четверте – має бути проведена цілісна державна оцінка всіх водних ресурсів України (поверхневих, підземних вод). А ще – держава має фінансувати дослідницьку роботу щодо якості, реформу системи водопостачання в межах житлово-комунального господарства. Мають бути введені європейські стандарти питної води. Треба також зробити деякі кроки нарівні промислової політики -розробити заходи й стимулюючого, й адміністративно-заборонного характеру щодо промислових підприємств.

 Михайло Курик, директор Українського інституту екології людини

Сьогодні в Україні вже немає таких поверхневих вод, які не були б забруднені людиною. Черга дійшла до приповерхневих. Якщо раніше колодязі завглибшки 6-10 метрів вважалися нормальними, то тепер воду з них пити небезпечно. Людина пішла ще далі – на глибини 100,200,500 метрів. Качаємо воду, продаємо і не думаємо, що буде завтра й що залишиться тим, хто буде жити після нас. А якщо не буде якісної питної води, не буде держави, нації, взагалі нічого. За таку воду ще вестимуться війни. Вода – важливіша за нафту. Тим часом ми не займаємося її регенерацією – техногенно навантажену роблять питною. Ніхто не цікавиться, що воду можна робити з овочів та фруктів, навіть з повітря. Особисто я не п'ю воду з крана і вам не раджу, хоча вона і відповідає державним стандартам. Від неї страждають ті органи в організмі людини, що містять багато рідини – статеві клітини (зниження народжуваності), головний мозок (розумова відсталість, аутизм, онкологія мозку). Але вказуючи людині на проблеми, треба говорити, як їх вирішувати. Ось ми пропонуємо з водопровідної води робити питну самостійно. Такою я вважаю талу воду. Вона вже корисна тим, що я її отримую сам – вона народжується безпосередньо за мого втручання. Коли заморожую, я змінюю її структуру. А коли вода тане, її можна збагачувати різними позитивними вібраціями, скажімо, від «прослуховування» класичної музики, церковних співів, дзвонів. Така вода повертає людині здоров'я, хоча й не вирішує всіх проблем. У складі води мають міститися всі необхідні мікро- та макроелементи, і разом з тим вона повинна мати впорядковану структуру. Така є в Україні. В одній школі-інтернаті у Львові діти-сироти п'ють таку чисту воду, і коли почалася епідемія грипу, в цій школі жодна дитина не захворіла.

 Ігумен Євстратій (Зоря), прес-секретар УПЦ Київського Патріархату

Вода – це фізична основа існування. Без неї життя неможливо. І тому вода має особливе значення для всього живого на Землі – з одного боку, а з іншого – вода має сакральне значення: це речовина, через яку відбувається очищення. Ще у Старому Завіті ми бачимо приклади того, як через воду люди очищалися від гріхів. Але особливого значення вона набула в часи Нового Завіту. Сам Ісус Христос, зайшовши в річку Йордан, освітив «водєство». Тому він не просто благословив річку, але й всі води. Саме тому в день Хрещення Господнього звершується велике освячення води, й вона сприймається як велика святиня. Священною вважається та вода, що освячується згідно з церковним уставом. Є також джерела, які з'являлися чудесним чином і вода з яких допомагає людям зцілитися. Таких джерел багато в Україні. І навіть у радянські часи з ними намагалися боротися – їх закривали, засипали, а вони все одно відновлювалися і люди до них їхали, долаючи сотні кілометрів. Одне з таких чудодійних джерел біля Почаїв-ськоїЛавриу Тернопільській області. Взагалі не має якихось визначених правил, коли треба пити священну воду. Коли людина відчуває в тому потребу: якщо вона хворіє або якісь негаразди на душі, чи в домі. І якщо навіть краплю такої води добавити в чашку, вся рідина стає святою. Святість її не в кількості, а у тому благословенні, яке вона має. Тому окро-пінням освячується все. А це лише кілька крапель, які падають на ту чи іншу річ. Треба також зазначити, що зазвичай священна вода не псується тривалий час. І це засвідчено протягом багатьох століть.

Тетяна КАТРИЧЕНКО

Попередня Ранние овощи
Наступна Условия хранения продуктов в супермаркетах

 Назад до розділу